Бобровський Тимур Анатолійович
Народився 16 грудня 1964 р. у м. Києві.
З 1978 р. у складі спелео-археологічного гуртка під керівництвом Олександра Авагяна брав часть у розкопках давньокиївських пам’яток – Ближніх печер Києво-Печерської лаври, залишків церкви пресв. Богородиці Пирогощі на Подолі та храму на горі Щекавиця, руїн Печерської брами на території сучасного Майдану Незалежності, відкритті та дослідженні Смородинської печери на Лук’янівці тощо.
У 1984-85 рр. проходив військову службу у складі Обмеженого контингенту радянських військ на території Демократичної Республіки Афганістан.
З 1985 до 1990 р. працював старшим лаборантом Подільської постійнодіючої експедиції Інституту археології НАН України, беручи участь у розкопках стародавньої забудови давньокиївського Подолу.
У 1990 р. закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка.
З 1991 до 2003 р. очолював сектор спелео-археологічних досліджень відділу «Київ-підземний» Музею історії міста Києва, керував розкопками та консервацією унікальних печерних лабіринтів Звіринецького та Гнілецького монастирів, багатьох інших підземних пам’яток у м. Києві.
У 1995 р. здобув вчений ступінь кандидата історичних наук, захистивши дисертацію на тему «Печерні монастирі та печерне чернецтво в історії та культурі середньовічного Києва».
Впродовж кількох польових сезонів 1997 - 2000 рр. у складі міжнародної експедиції брав участь у дослідженнях печерних об’єктів у басейні річки Реут (Республіка Молдова).
У 2002 р. у складі міжнародної експедиції «Перперікон» здійснив розвідку стародавніх печер у східних Родопах (Болгарська Народна Республіка).
З 2003 р. перейшов до Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури України, де очолив відділ археологічної спадщини (з 2009 до 2013 р. – на посаді заступника директора інституту з наукової роботи). Під час роботи в НДІ здійснив розробку проектів зон охорони таких пам’яток археології як «Антична Тіра та середньовічний Білгород», «Місто-фортеця Тустань», «Городище античного Херсонесу», був науковим керівником розробки історико-архітектурних планів історичних міст України – Керчі та Миргорода. Крім того, у 2005-2007 рр. спільно з Катериною Чуєвою відкрив та дослідив унікальну пам’ятку середньовічної архітектури – печерну церкву зі збереженим фресковим ансамблем ХІІІ ст. на Загайтанській скелі у м. Інкерман Севастопольської міськради.
Впродовж 2010-2012 рр. спільно з Ларисою Сєдіковою здійснив розробку повного пакету номінаційної документації на пам’ятку «Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора», за яким у 2013 р. цей об’єкт було включено до Списку всесвітньої спадщини.
У 2010 р. спільно з Валерієм Науменком розробив подання, за яким об’єкт «Культурний ландшафт «печерних міст» Кримської Готії» було включено до Попереднього списку для внесення об’єктів від України до Списку всесвітньої спадщини.
У 2012 р. за видатні особисті здобутки у пам’яткоохоронній сфері присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».
З 2013 р. очолив сектор археологічних досліджень Національного заповідника «Софія Київська» та спільно з співробітниками Інституту археології НАН України здійснив розкопки у садибі Софійського собору у м. Києві. Під час досліджень були частково розчищені фундаменти церкви ХІ ст. (можливо, літописного храму св. Ірини) та виявлені невідомі раніше середньовічні підземні споруди, вивчення яких триває.
Є автором понад 120 наукових праць, у тому числі 1 авторської та 7 колективних монографій з питань археології, спелео-археології, середньовічної епіграфіки та пам’яткоохоронної справи.